Project news
Найзахопливіші детективи для підлітка
Wizeclub Education: курси додаткової освіти в Україні
Що робити, якщо болить поперек
Онлайн академія Mate academy – від мрії потрапити в IT до першої роботи
Мобільні додатки для підтримки організації навчання та співпраці в освітньому процесі
Школа англійської для дітей: важливість навчання та як вибрати кращу школу
Хто такий Зевс?
Вивчаємо англійську за допомогою читання
Благодійність та соціальна відповідальність бізнесу
Як обрати надувний басейн?
Як створити і розкрутити групу у Фейсбуці без блокування
Практичні рекомендації по вибору школи англійської мови
Options for checking articles and other texts for uniqueness
Різниця між Lightning та USB Type-C: одна з відмінностей iPhone
Столична Ювелірна Фабрика
Відеоспостереження у школі: як захистити своїх дітей?
Чим привабливий новий Айфон 14?
Розширений пакет за акційною ціною!
iPhone 11 128 GB White
Програмування мовою Java для дітей — як батьки можуть допомогти в навчанні
Нюанси пошуку репетитора з англійської мови
Плюси та мінуси вивчення англійської по Скайпу
Роздруківка журналів
Either work or music: 5 myths about musicians and work
На лижі за кордон. Зимові тури в Закопане
Яку перевагу мають онлайн дошки оголошень?
Огляд смартфону Самсунг А53: що пропонує південнокорейський субфлагман
БЕЗПЕКА В ІНТЕРНЕТІ
Вітаємо з Днем Вчителя!
Портал E-schools відновлює роботу
Канікули 2022
Підписано меморандум з Мінцифрою!
Voting
Як Вам новий сайт?
Total 72 common:people_all_forms

Батькам

Date: 27 лютого 2018 о 11:08, Refreshed 5 лютого о 12:01

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Любі батьки, найкращих дітей України, пропонуємо вам тілесні техніки боротьби зі стресом для дітей.

Нехай дитина уявить себе лінивим кошеням. Вона має глибоко позіхнути і потягнутися у різні сторони. Під час таких простих дій тіло напружується ще сильніше, а згодом приходить розслаблення. Для позитивних емоцій можна урізноманітнити гру мурчанням і нявканням. 

Стрес може проявлятися у гіперактивності. Замість того, щоб заспокоювати дитину, дайте їй ще більше фізичного навантаження — зробіть разом активну зарядку, потанцюйте, пострибайте. Так само, якщо ви бачите, що дитина тремтить, можете розтерти її, або легенько розтрусити. Після такого штучного підсилення напруги згодом має прийти розслаблення.

Пограйте з дитиною у гру «пиріжок», коли вона виступає тістом, а ви — пекарем. Тісто мнуть, замішують, розкочують, а потім «запікають у духовці» -  накривають ковдрою і нагрівають диханням. Під час тривоги від невизначеності перше, що допомагає -  відчути межі свого тіла.

При тривожних станах допомагає концентрація на органах чуття. Пограйте з дитиною в гру. Називайте по черзі 3 речі, які ви зараз бачите/чуєте/відчуваєте на смак/запах/дотик.

У ситуаціях зовнішньої напруги, якщо є така можливість, пропонуйте дітям будувати халабуди. Так дитина буде укріплювати хоч і в такий наївний спосіб відчуття безпеки. Окрім того, в кризах може бути корисною можливість побути на самоті.

Батьки в смартфоні та інших гаджетах: вплив на дітей

Останнім часом ми часто чуємо, що цифрові технології руйнують зв'язки між людьми і сприяють соціальній ізоляції. За злою іронією, соціальні мережі дозволяють нам віртуально спілкуватися з людьми практично цілодобово. Але, якщо ми проводимо у віртуальному світі занадто багато часу, ми потрапляємо в соціальну ізоляцію.

Якщо батьки занадто захоплені електронними пристроями, це може погано позначитися на їх взаєминах з дітьми. Такі діти згодом теж будуть страждати від нестачі соціальних навичок.

Самотність та ізоляція створюють ризик для здоров'я.

Почуття самотності виникає внаслідок нереалізованої емоційної потреби. Воно відображає відсутність емоційного зв'язку, а не відсутність інших людей поруч. Саме тому ми можемо відчувати себе самотніми, навіть перебуваючи у натовпі.

Насправді, перебуваючи серед людей, ми можемо відчувати самотність у двох випадках. По-перше, якщо ми знаходимося серед незнайомих людей і не схильні спонтанно спілкуватися з людьми. У такому випадку ми відчуваємо самотність, а не просто хвилювання, тому що шукаємо емоційного зв'язку і не знаходимо його.

По-друге, ми можемо відчувати самотність, якщо знаходимося поруч з сім'єю або друзями, і всі зайняті своїми мобільними телефонами, а не спілкуванням один з одним.

Дійсно, надмірна захопленість електронними гаджетами може призводити до того, що люди, навіть перебуваючи в компанії, відчувають себе самотніми. Найсильніше це проявляється, коли на сімейному святі на честь Дня народження когось із членів сім'ї або з іншого важливого приводу усі дивляться в свої смартфони.

Почуття самотності може бути реакцією на соціальну ізоляцію. Коли ми позбавлені можливості взаємодіяти з іншими людьми, ми відчуваємо себе самотніми. Раніше дитина, відчуваючи самотність, виходила зі своєї кімнати і грала з іншими дітьми у дворі, у крайньому випадку - дражнила брата або сестру або дошкуляла батькам своїми примхами. Ні у кого не було мобільних телефонів, а комп'ютери використовувалися тільки для ігор.

В останні роки користувачі смартфонів не тільки розучилися мислити самостійно, у всьому покладаючись на мобільний Інтернет, а й втратили свої соціальні навички. З кожним роком діти все рідше грають і спонтанно спілкуються з батьками. Це пов'язано з тим, що і ті, і інші все більше часу проводять за своїми смартфонами. Сучасні діти з ранніх років знають, які можливості для спілкування дає мобільний Інтернет. Вони захоплюються новими технологіями і не розуміють небезпек, які вони тягнуть за собою.

Сучасна молодь - покоління самотніх?

Багато з нас відчували самотність у певний момент свого життя, деякі схильні до такого почуття більше, ніж інші. Однак у результаті недавніх досліджень вчені дійшли висновку, що молоді люди частіше відчувають себе самотніми, ніж люди середнього і старшого віку. Вони недостатньо грали і спілкувалися з однолітками в дитинстві, будучи надто захопленими своїми смартфонами. Крім того, їх батьки теж водили їх на прогулянки і на дитячі свята, одночасно гортаючи стрічку в соціальних мережах.

Сьогодні батьки все частіше купують електронні іграшки навіть немовлятам і дошкільнятам. Це свідчить про їхню власну одержимості електронними пристроями. Поки діти розважаються натисканням кнопок, у батьків більше часу залишається на свої смартфони. Дослідники виявили, що ситуації, коли батьки вчать уроки разом з дитиною, і при цьому відволікаються на мобільні телефони (наприклад, відволікаються на дзвінки), негативно впливають на успішність дитини в школі.

Зрозуміло, у сучасному світі повністю ігнорувати електронні пристрої нерозумно. Однак необхідно більше уваги приділяти соціальним потребам кожного - від дітей до людей похилого віку.

Можливо, одна з причин самотності, яку відчуває сучасна молодь, це те, що вони - перше покоління, чиї батьки не приділяли їм належної уваги через електронні пристрої.

До появи електронної пошти та Інтернет-форумів молоді мами спілкувалися одна з одною по телефону. Однак вони швидко розуміли, що поки вони розмовляють, можуть трапитися неприємності: дитина може вкрасти цукерки зі столу, дивитися телевізор, якщо їй це заборонено, влаштувати бійку з братом тощо. Так чи інакше, розмови по телефону не могли бути довгими, тому що співрозмовниці на іншому кінці дроту теж потрібно було відходити від телефону.

Однак Інтернет-технології проникли у життя сучасних батьків так сильно, що відмовитися від них стало складніше. Чати, форуми, інтернет-магазини, соціальні мережі - все це забирає у батьків багато часу. Якщо дитині потрібен батьківський контроль, вона може відчувати себе самотньою, навіть якщо батьки перебувають з нею в одній кімнаті і зайняті своїми смартфонами.

Нестача контакту з батьками - головна причина самотності, яку відчуває сучасна молодь (так зване покоління мілленіалів). Вони не спілкувалися зі своїми батьками стільки, скільки попередні покоління. Тому і в спілкуванні з однолітками вони покладаються на електронні пристрої замість того, щоб навчитися реальному спілкуванню. Батькам варто самим обмежити свій час, який вони проводять за екранами смартфонів, замість того, щоб забороняти смартфони своїм дітям.

Чи варто в усьому звинувачувати інтернет?

Вплив цифрових технологій на взаємодію між людьми - це одна з причин «епідемії самотності». Але не можна звинувачувати в ній тільки смартфони або соціальні мережі. Ми багато часу проводимо, читаючи, коментуючи або публікуючи повідомлення в соціальних мережах. Наше мислення стало більш швидким, але при цьому ми стали забувати про емоційну сторону спілкування.

Сьогодні ми бачимо фотографію в профілі соцмережі і вирішуємо, чи хочемо ми дізнатися про цю людину більше. Ми читаємо інформацію профілю (часто - подану в кращому світлі) і припускаємо, що це за людина в реальному житті. Однак ми забуваємо, що відносини між людьми часто виникають з незбагненних причин, коли ми зустрічаємо когось в найнесподіваніших місцях (на вечірці, у поїзді тощо).

Соціальні мережі можуть познайомити нас з мільйонами нових людей, але тільки спілкування в реальному житті дозволяє знайомствам перерости в дружбу або відносини. Ніякі соціальні мережі цього дати не можуть.

Види дитячої агресії: що робити батькам?

https://school1.rv.ua/images/clip-art/psychologist/01.jpgФІЗИЧНА АГРЕСІЯ.

Як проявляється? Коли дитину хтось ображає або вона сердиться, їй хочеться завдати фізичної шкоди: штовхнути або вдарити.

Непряма агресія спрямована на неживі предмети: грюкнути дверима або жбурнути іграшку. Вона проявляється, коли дитина розуміє — бити людину не можна. Тоді вона спрямовує агресію на щось інше. Часто на хатніх тварин.

Чому це відбувається?

Якщо дитину карають фізично або поміж однолітків хтось проявляє фізичну агресію. Їй хтось показав, що так можна поводить у стресовій ситуації, тому вона наслідує приклад.

Що робити батькам?

Пряма та непряма агресія свідчить про одне — дитина злиться, її щось турбує. Не сваріть. Приділяйте більше часу розмовам: про почуття, про те, що засмучує та сердить. Можливо, дитині важко відповідати вашим очікуванням або їй бракує вашої уваги, любові та ніжності.

https://school1.rv.ua/images/clip-art/psychologist/03.jpgВЕРБАЛЬНА АГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Дитина висловлює негативні почуття за допомогою крику, вереску, погроз.

Чому це відбувається?

Така дитина часто невпевнена у собі, сумнівається. Усередині неї існує конфлікт, що вона не може правильно виявити.

Що робити батькам?

Запобігти вербальній агресії важко. Важливішою є реакція батьків та такий вислів емоцій. Важливо зрозуміти: чому дитина це сказала, що спонукало її. Висловлюйте почуття дитини називаючи причину її негативних емоцій: «Ти так говориш, бо образився на мене через те, що я не купила тобі іграшку. Мені неприємно таке чути».

https://school1.rv.ua/images/clip-art/psychologist/04.jpgПРИХОВАНА АГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Дитина терпить та не виявляє своїх емоцій ані словами, а ні діями. Маркерами такої агресії є:

  • сни, у яких на батьків нападає звір;
  • дитина може не малювати того члена родини, на якого ображається;
  • ніби навмисне дитина не чує та забуває прохання дорослого, хоча вона насправді не чує та забуває;
  • у пісочниці дитина може закопувати іграшки.

Чому це відбувається?

Дитина відчуває страх. Вона боїться щось відповісти чи зробити, коли батьки її сварять. Часто таке відбувається, коли із дитиною занадто суворі або фізично карають.

Що робити батькам?

Проявляти більше уваги та любові до дитини, аби вона почувалася у безпеці. Спостерігати за її взаємодією з іншими. Розмовляти про почуття та емоції дитини. Прихована агресія — це страшний ворог. Емоції врешті-решт знайдуть вихід.

 

https://school1.rv.ua/images/clip-art/psychologist/02.jpgАУТОАГРЕСІЯ.

Як проявляється?

Дитина завдає собі фізичної шкоди: б’є, дряпає, гризе нігті, негативно про себе висловлюється.

Чому це відбувається?

Дитині бракує сміливості відповісти кривдникові, а негативні емоції залишаються. Тому дитина спрямовує їх на себе, показуючи, що вона і сама себе покарає. Часто у дитини виникає відчуття, що вона вчинила щось не так, отже, щоб уникнути покарання дорослих, у неї вмикається аутоагресія.

Що робити батькам?

Якщо ви стали свідком аутоагресії дитини, скажіть, що вам боляче на це дивитися, і виходьте із кімнати. Аутоагресивні діти зазвичай дуже слухняні, вони не люблять засмучувати батьків. Тому коли малюк прибіжить до вас, цілуйте його, обіймайте та демонструйте свою любов. Саме любов батьків та підтримка допоможуть дитині позбутися аутоагресії.

Чому діти не чують своїх батьків?

  • Дітям властиво захоплюватися: чим молодша дитина, тим менше обсяг її уваги. Тому дуже часто дитина так захоплена грою, що в прямому сенсі не чує батьків.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: Перш ніж підвищити голос, підійдіть, покладіть руку на плече, встановіть зоровий контакт і повторіть своє прохання.

  • «Два в одному». Коли батьки просять про дві і більше дії одночасно (помий руки і сідай за стіл), дитина не може запам'ятати послідовність і щось вислизне з її уваги.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: Одне прохання - одна дія.

  • Багато букв. Приклад: «Маша не стрибай на дивані, я сто разів тобі говорила, ти впадеш, розіб'єш губу як в минулий раз!».
    Діти живуть в моменті тут і зараз. У момент ігор на дивані дитина не здатна згадати минулий досвід, зіставити його і зробити висновки.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: спокійно сказати конкретне прохання - не стрибати, можеш впасти, і тільки коли дитина заспокоїлася і точно Вас почула, можна нагадати про минулий досвід.

  • Неочевидні питання. Коли батьки не прямо говорять прохання, а задають питання, з якого дитина нібито повинна зробити висновок. Наприклад, «тобі подобається ходити з брудними руками?»

РЕКОМЕНДАЦІЇ: Не варто змушувати дитину вирішувати квест, скажіть прямо Ваше прохання.

  • Заборони. Команди. Батьки часто через заборони підказують своїм діткам, як можна зробити. Приклад: «Не лізь на це дерево!» Дитина думає: «Ух ти, тут є дерево, на яке можна залізти».
    У дітей, як і у дорослих, психіка влаштована таким чином, що не сприймає частинку НЕ, і завдяки гарній фантазії миттєво уявляє, як вона лізе на дерево.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: намагайтеся оформляти прохання без частки НЕ.

  • Радіо «Свобода». Коли батьки постійно повторюють свої прохання і заборони в сотий раз, але далі цього справа не йде, дитина не стикається ні з якими наслідками і звикає до постійного фону зі слів з заборонами - перестає звертати на це увагу.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: батьки просять свою дитину про щось максимум три рази. Перший раз переконується, що дитина вас почула, другий раз попереджає про покарання за невиконання і втретє прохання супроводжується покаранням. Дитина повинна серйозно ставитися до ваших слів. (Головне - не перегинати з проханнями).

  • Крик. Часто батьки, щоб добитися уваги і послуху, переходять на крик. І дитина слухається, але, на жаль, під час крику дитина губиться і, коли виконує ваше прохання, робить це неусвідомлено. Цілком ймовірно, що наступного разу також доведеться переходити на крик. І дитина приходить до висновку, що до батьків треба ставитися серйозно, тільки коли вони кричать. І буде дозволяти собі кричати на вас, вважаючи це нормальним.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: варто задуматися: чому вас дитина не чує і не сприймає серйозно.

  • Життя біля залізниці. Ті, хто живе у залізниці, не чують поїздів. Психіка адаптується під умови зовнішнього середовища і поріг сприйняття істотно підвищується. Так само і з дітьми. Діти ігнорують батьків, тому що занадто багато було заборон і вказівок на їхню адресу. Відбувається механізм витіснення.

РЕКОМЕНДАЦІЇ: Заборон повинно стати менше, вони повинні бути дійсно важливими.

        ВАЖЛИВО

Діти дзеркало дорослих: якщо ви бачите, що дитина занадто знервована - варто стабілізувати власний емоційний стан!

"Підлітковий" виклик для батьків: поради психолога у спілкуванні з дитиною

Часто дорослі жаліються, що з підлітками практично неможливо інколи говорити – самі вони нічого казати не хочуть, але ще й нічого не слухають. Типовий сценарій може вималюватися, коли хочете, скажімо, поговорити зі своєю дитиною про її безвідповідальну поведінку. Багато ігор, нехтування домашніми обов’язками, лінощі у школі – звичайні причини. Коли ви підходите й кажете, що вам потрібно поговорити, дитина артистично і втомлено закочує очі під лоба, важко зітхає і каже: «О, знову…». Далі все приблизно однаково: ви починаєте розмову з «Тобі варто бути більш відповідальним…», в сумних і скляних очах дитини читається «Байдуже», ви втрачаєте рівновагу. В результаті – всі сердиті, безпорадні та погрюкали дверима. Але ж спілкування має працювати! Спілкування з підлітками - це майстерність.

1. Уникайте слів «Давай поговоримо».

Так, це здається найприроднішим способом почати розмову. Але коли ми підходимо з «Давай поговоримо» до наших підлітків, в їхніх головах лунають тривожні дзвони і вони готуються до рішучої оборони. Погодьтеся, за таких умов важко домогтися від розмови продуктивності. Замість цього можна «покрутитися» навколо них – цілком спокійно та невибагливо. Наприклад, можна вмоститися з книжкою біля дитини чи в її кімнаті. Скоріше за все, саме вона сама почне розмову. Словом, шукайте вікно спілкування: воно може відкритися, коли ви відвозите дитину в гості до друга, працюєте на кухні чи просто вичісуєте вашого собаку.

2. Питайте, а не розповідайте.

Ми так переживаємо за наших дітей і хочемо їм допомогти, що постійно розповідаємо, як саме вони повинні говорити, поводитися та діяти. Але набагато важливіше й ефективніше питати їх. Наведемо простий приклад. «Тобі треба вчитися! Я бачу, що ти взагалі не займаєшся!» – саме так ми часто хочемо  сказати. Та ефективніше спокійно запитати, як там справи з підготовкою до іспитів. Зазвичай, коли ви кажете підлітку, що робити, він відступає і зачиняється. Але коли ви питаєте  спокійно й дійсно зацікавлено ви даєте підлітку зрозуміти, що поважаєте його, його здатність робити вибір та ухвалювати рішення, його особистість.  

3. Співпереживати, а не гніватися.

Це може бути дуже важким завданням. Наприклад, вже перед самим іспитом чи контрольною ваша дитина каже, що не готова та боїться, що провалить контроль. Ваша негайна реакція може, а скоріше за все і буде, полягати в тому, щоб сердитися і докоряти їй. «Я казав тобі, що готуватися треба було наполегливіше!». Проте, їй потрібно співпереживати. Спробуйте сказати щось на кшталт «Не легко це все для тебе, так?». Не варто думати, що так ви тільки розбестите дитину та заохотите її бажання лінуватися. Просто коли ми демонструємо щире співпереживання, підліток не почне соромитися чи засуджувати себе. А отже – зможе відкриватися нам.

4. Використовуйте підхід «ти – я – ми», коли з чимось незгодні.

Звичайно, в кожній сім’ї бувають конфлікти. Тут немає ані тайні, ані новини. Але ви можете навчити свою дитину – і себе самих – співпраці, разом побудувавши розмову за таким принципом:

  • Я уважно слухаю тебе і розумію твою позицію (навіть якщо я з цим не згоден)
  • Я ділюся з тобою своєю думкою – тобто, батьківською позицією (навіть якщо ти не згоден з цим)
  • Ми разом розбираємо ситуацію

Наприклад, ви стурбовані тим, скільки часу ваша дитина приділяє комп’ютеру, телефону та іншим гаджетам. Ну, добре. Ви не просто стурбовані, а вже злі.  Але замість того, щоб напасти на неї з лекцією, спочатку запитайте: «Чи можемо ми говорити про те, що відбувається тут?».  Вислухайте дитину, покажіть їй свою повагу, дайте пояснити свою думку.  А потім поясніть свою позицію. Чому її поведінка засмучує вас? Який вплив ви бачите у її діях? Зробіть це настільки спокійно, наскільки це можливо. Нарешті, ви вже разом повинні обговорити рішення: що, коли і скільки.

5. Зірвалися? Вибачайтеся.

Всі батьки роблять помилки у спілкуванні з дітьми. А з підлітками –  особливо. Бо ж вони є справжніми фахівцями у пошуку і натисканні наших «емоційних кнопок». Якщо ми сказала шось, про ще тепер шкодуємо – добре просто вибачитися. «Мені шкода, що я все так вийшло. Що я  можу зробити, аби запобігти цьому в майбутньому?» Ви самі здивуєтеся тому, як підлітки можуть пробачати та йти на контакт, якщо ви на їхній стороні.

ВПРАВА ДЛЯ БАТЬКІВ


Вправа «Я люблю свою дитину»

Закрийте очі, уявіть свою дитину і вирішіть для себе: «Я буду любити свою дитину, навіть якщо вона не найкраща і зірок з неба не зриває. Я буду любити її, навіть якщо вона не виправдає моїх сподівань. Я буду любити її, якою б вона не була, як би вона не вчинила. Це не означає, що будь-який вчинок я схвалю. Це означає, що я люблю її, навіть якщо її поведінка повинна бути кращою. Я люблю просто тому, що це мій син або дочка ».
Відкрийте очі.

Обговорення:
- Що ви відчували під час виконання цієї вправи?

Підсумок: любов до дитини ще не нашкодила жодному з них. Любові не може бути багато. Пам'ятайте: якими б не були відносини в ваших родинах, вони можуть стати кращими.

 Як поговорити з дитиною про насильство?

Як навчити її захистити себе?

Потрібно почати з 5 СТОП-правил, дотримання яких допоможе дитині захистити себе.

СТОП-НЕЗНАЙОМЕЦЬ

СТОП-ФОТО

СТОП-ДОТИК

СТОП-СЕКРЕТ

СТОП-СТРАХ

1 плакат – 5 правил – 10 хвилин. Приділіть цей час дитині, щоб захистити її. Це не складно.

Якщо дитину щось злякало під час перегляду мультфільму/фільму

Нам складно припустити, який досвід може стати для кожної конкретної дитини травматичним, це залежить від багатьох факторів. Базового відчуття безпеки, довіри дорослим, місця, де дитина дивиться мультфільм, типу нервової системи, загальної ресурсності в той момент часу, особистої історії - раннього досвіду травматизації, способу обробки і сприйняття інформації і багато чого іншого. Ми ніколи не зможемо передбачити всього. Та й не можна захищати дитину від усіх складнощів. Але важливо, щоб досвід, з яким зіткнулася дитина, не перевищував можливості його перетравити.

Базові правила

1. Інформація дається за віком дитини (мультфільми мають маркування). Дитина 7 років ще часто сприймає інформацію асоційовано - вона може сприймати себе зануреним в реальність мультфільму. І може не відчувати кордонів екранного і реального світу. І те, що травматично в 8 років, в 10 вже часто може бути освоєно.

2. Досвід буде засвоєний разом з усіма корисними, уроками, висновками, тільки, якщо його можна перенести. Інакше раціонального осмислення не буде. А дорослий, який був поруч, і місце, в якому був перегляд, може асоціюватися з небезпекою.

3. Травматичним стає досвід, в якому герой віку дитини виявляється сам у зустрічі з руйнівною силою, яка набагато більше за нього (смертю, досвідом порушення цілісності тіла, стихійним лихом, людьми, образами смерті (вік 7 років - вік страху смерті) - без можливості адекватно відреагувати , без чарівних сил, інструментів, помічників. І в результаті не знаходить виходу із ситуації.

4. Ми заздалегідь самі знайомимося, як мінімум, з синопсисом. Є різниця - дитина сама вибирає мультфільм або ми їй пропонуємо (часто діти вибирають дивний для нас контент, як захисну реакцію і спосіб впоратися зі страхом, дати місце агресії і напрузі)

5. Намагаємося, щоб новий мультфільм, особливо на складну тему, дитина не дивилася сама.

6. Якщо тема складна - важливо спочатку дати про неї раціональну інформацію.

7. Ми спостерігаємо за реакцією дитини. Якщо ми бачимо, що вона закриває вушка, стискається, притискається до нас, каже, що їй страшно - робимо звук тихіше, можливо, зупиняємо мультфільм, якщо можливо, торкаємося до дитини. Навіть якщо нам здається, що боятися нема чого - підтримуємо дитину в її почуттях. Якщо в її суб'єктивній реальності їй страшно - значить нам важливо в будь-якому випадку бути поруч з дитиною в її суб'єктивній реальності. Замість слів - тут нема чого боятися, це ж просто мультфільм - ми говоримо - слухай, воно виглядає дійсно страшно, тебе налякав звук, колір, герой, те, що відбувалося? А як ми могли б захиститися від нього? Якби ми були супергероями, що б ми робили?

8. Нам важливо запропонувати дитині дію - наприклад, постав перед собою руки, як захисний екран, і зі звуком (гучним) (фух) - і рухом долоньками - відштовхни те, що зараз лякає назад в екран.

9. - пропонуємо обійняти дитину і питаємо - дивимося мультфільм далі?

10. Хочеш, сховаємося під пледом, зробимо захисне коло (з рушника, ниток, що відокремлює екран і нас)

11. Хочеш озброїтися чимось, щоб було легше дивитися? (Водяний пістолет, іграшку, будь-який символ сили). (Бачите, ми не закриваємо дитину від досвіду, ми її зміцнюємо в тому, щоб з ним зустрітися)

12. Те, що було страшно - можна намалювати і засунути в «сейф»

13. Можна намалювати в колі - ніби його «замкнувши»

14. Уявити, що на нього направляємо зменшувач

15. Ляскаємо в долоньки, «закриваючи» світ мультфільму. Як вікно в комп'ютері

16. Граємо в режисерів і переробляємо сценарій.

17. Якщо дитина скаржиться на те, що в конкретному місці в тілі стало боляче, важко, «тремтить» - торкаємося до цього місця, уявляємо, що сонячне світло розслабляє і промиває його. Запитуємо, що там зараз «застрягло» - і можливо, витрушуємо або розчиняємо це. Замість цього напругу важливо «помістити» в це місце образ сили, любові.

18. Говоримо про те, що зараз ми в безпеці. Про те, що ми захистимо дитину і у нас є сили з цим впоратися, можливо, роблячи з подушок, ковдр безпечний простір.

19. Якщо сюжет про реальні події - говоримо про те, що це, правда, страшно. І це частина історії. І нам важливо зробити все, щоб це не повторилося. Але у героя мультфільму своя доля - а у дитини - своя. Вони різні. І ми віримо в щасливу долю дитини. Поважаючи те, що сталося з героєм.

20. Обнімаємо дитини, примовляючи, що ми віримо в її силу і що з нею завжди сила нашої любові.

Взаєморозуміння між батьками і дітьми

Насправді у стосунках з дітьми все не так складно: хочете хороших дітей - будьте хорошими батьками

    Вважається, що всього чотири педагоги здійснили революцію педагогічного виховання у ХХ столітті. Це - американець Джон Дьюі, німець - Георг Кершенштейнер, італійка - Марія Монтессорі і наш співвітчизник Антон Макаренко.

    Марія Монтессорі стала першою в історії своєї країни жінкою-доктором. Усе життя вона пропрацювала з дітьми, створивши шляхом точних спостережень унікальну систему освіти для різнобічного і гармонійного розвитку дитини. А також сформулювала короткі заповіді-нагадування для батьків.

Вони прості, але якщо вдуматися в кожну з них - це багатотомна мудрість у декількох словах.

   Якщо Ви, шановні батьки, хоч би раз на рік перечитуватимете цей список, то взаємовідносини з дітьми можуть вийти на якісно новий рівень, а дитина виросте розвиненішою і гармонійнішою особою. Отож, до Вашої уваги Заповіді Марії Монтессорі для батьків.

1. Дітей вчить те, що їх оточує.

2. Якщо дитину часто критикують - вона вчиться засуджувати.

3. Якщо дитину часто хвалять - вона вчиться оцінювати.

4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.

5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.

6. Якщо дитину часто висміюють - вона вчиться бути боязкою.

7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки - вона вчиться вірити.

8. Якщо дитину часто ганьблять - вона вчиться почувати себе винуватою.

9. Якщо дитину часто хвалять - вона вчиться добре до себе ставитися.

10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі - вона вчиться бути терплячою.

11. Якщо дитину часто підбадьорюють - вона набуває впевненості в собі.

12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і почуває себе необхідною - вона вчиться знаходити у цьому світі любов.

13. Не говоріть погано про дитину - ні при ній, ні без неї.

14. Концентруйтеся на розвиткові доброго в дитині, отож в результаті для поганого не залишатиметься місця.

15. Завжди прислухайтеся і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

16. Поважайте дитину, яка зробила помилку, і зможе зараз або трохи пізніше виправити її.

17. Будьте готові допомогти дитині, яка знаходиться в пошуку і бути непомітним для тієї дитини, яка вже все знайшла.

18. Допомагайте дитині освоювати неосвоєне раніше. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю, тишею і любов'ю.

19. У поводженні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер - пропонуйте їй краще, що є у вас самих.

       Пам’ятайте народну мудрість: "Насправді у стосунках з дітьми все не так складно: хочете хороших дітей - будьте хорошими батьками".

      Сподіваємось, що у ваших сім'ях буде панувати злагода та взаєморозуміння.

Студія  для батьків «Мистецтво любити свою дитину»

У Квасилівському НВК «школа-ліцей» психологічною службою створено студію  для батьків першокласників «Мистецтво любити свою дитину». З метою  допомогти батькам грамотно оцінити розвиток дитини з урахуванням вікових особливостей і норм, надати необхідні рекомендації. У консультативному центрі батьки мають змогу отримати відповіді на свої запитання, розвіяти тривоги і сумніви, впевнитися у правильності своїх виховних дій або, зрозумівши їх хибність, скоригувати виховний процес у сім'ї. Сім’ я, родина – найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини повноцінним, плідним. Але батьки повинні  усвідомити, що вони виконують і важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна людина є фундаментом суспільства. Виховання дітей - відповідальне завдання. На кожного з батьків  покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Можна діяти несвідомо, ні про що не замислюючись, пливти туди куди несе життя, сподіваючись на вдалий збіг обставин. А можна дійти до цього свідомо, прийнявши на себе відповідальність та створюючи щастя дитини своїми руками. Як писав В.О. Сухомлинський: «У сім’ ї,  образно кажучи,  закладається коріння,  з якого виростає пагін і гілки, і квіти,  і плоди. Сім’ я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».

 Заняття в студії проводяться один раз на місяць. У 2016- 2017 навчальному році пройшло два таких засідання. Тема  першого засідання -  «В сім’ ї – першокласник», на якому психолог – Паруха Юлія Мирославівна ознайомила батьків з правилами заняття та разом з ними поринула у світ дитинства. Соціальний педагог Юр Тетяна Анатоліївна розповіла про адаптацію першокласників до навчання у школі. Протягом заняття панувала дружня атмосфера, батьки із задоволенням виконували завдання, обговорювали різні ситуації. По закінченню заняття батьки отримали рекомендації щодо адаптації дітей до навчання у школі.

На другому занятті  темою якого було «Хороші сімейні традиції – запорука морального здоров’я дитини». Адже  з сімейними традиціями часто пов’язані найніжніші дитячі спогади. Такі традиції створюють особисту історію кожної сім’ ї, вони об’єднують виховують та формують в нас почуття стабільності.

Паруха Ю.М  розпочала  заняття із знайомства та обміном позитивних емоцій, провела дослідження щодо психологічної атмосфери в родині учня та рекомендувала  шляхи корегування родинного виховання дитини. З цікавістю батьки слухали  психолога, яка розповідала про  сімейні традиції сучасних родин. Соціальний педагог Юр Т.А. провела руханку «Світлофор», де учасники заняття відпочили та відволіклися від щоденних турбот. З захопленням батьки  розказували про свої сімейні традиції  та про те, як проводять свій  вільний час з дітьми.

Психолог – Паруха Юлія Мирославівна та соціальний педагог –  Юр Тетяна Анатоліївна сподіваються на результативну співпрацю з батьками. Адже, тільки в співпраці  з батьками ми зможемо реалізувати цінності, а саме навчання, для особистісного зростання спрямування свідомості в майбутнє від того, яким буде місток між батьками, дітьми  й школою, залежить навчання дитини, роль її в дитячому колективі, психологічна реалізованість та захищеність. Студія «Мистецтво любити свою дитину» буде робити все можливе  для максимального зближення сім’ ї та школи на основі партнерства, співробітництва, взаємоспілкування, взаєморозуміння, взаємодопомоги.                                                                                                               

                                                                    

Рекомендації батькам щодо розвитку пам'яті дітей молодшого віку

   Варто знати, що розвиток уміння користуватися пам’яттю залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Необхідно створювати умови, що прискорюють навчання, дають можливість краще засвоїти й зберегти в пам’яті знання. Адже від неповного використання уяви вміння пригадувати - погіршується.

Розвиток пам’яті у молодшому шкільному віці насамперед залежить від зацікавленості дитини, тому варто це враховувати при підготовці та проведенні уроку. Яскраві образи, цікаві нестандартні порівняння, зрозумілі дитині запам’ятовуються набагато ефективніше, ніж багаторазове повторення незрозумілих понять.

Слабка пам’ять не існує сама по собі. Це є не що інше, як слабка увага, від відсутності інтересу до матеріалу, а тому спостережливість розпорошена, спрямована одночасно на кілька предметів. Вдосконалення пам’яті вимагає постійних тренувань.

Регулярне звернення до пам’яті-уяви стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам’яті. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам’яті дуже шкодить перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватись, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.

Шановні батьки, не варто забувати, що важливою умовою ефективного запам’ятовування є дотримання певних правил:

• Запам’ятовувати треба в доброму настрої й на свіжу голову, коли ще не настала втома.

• Під час запам’ятовування не треба чергувати матеріал, близький за формою і змістом.

• Слід обробляти інформацію для запам’ятовування, порівнюючи різні дані, спираючись на асоціації, виділяючи опорні сигнали.

• Потрібно творчо застосовувати ейдетичні прийоми, штучно наділяючи інформативний матеріал смисловими зв’язками, змістом, значенням, залучаючи різні види пам’яті.

• Немає поганої пам’яті, а є невміння нею правильно користуватися.

• Коли ваша дитина щось вивчає, налаштовуйте її на уявлення, а не на запам’ятовування.

• Не порівнюйте здібності та успіхи вашої дитини з іншими, акцентуйте її увагу на досягненнях, а не на помилках.

• Не примушуйте дитину щось зазубрювати, краще разом з нею пограйте з інформацією, використовуючи вправи «Школи ейдетики».

Ви дуже швидко помітите позитивні зміни. Ваша дитина почне хвалитися своїми успіхами, із задоволенням ходити до школи, з цікавістю робити уроки. Підвищиться й самооцінка дитини, бо кожного дня її досягнення ставатимуть кращими порівняно з днем минулим.

Рекомендації батькам

Сімейні взаємовідносини

Знайомство з дружбою починається в сімейному колі. Якщо діти не знайдуть у сім’ї те, чого потребують, вони шукатимуть цього у спілкуванні з друзями.

Як же допомогти дітям знайти друзів? Насамперед зверніть увагу на свій спосіб життя і на коло своїх друзів. Чи шляхетні вчинки у вас і ваших друзів, чи високоморальне ваше і їхнє життя?

Вчинки промовляють самі за себе. Тому, безумовно, на ваших дітях позначається настрій і поведінка, властиві вам, вашим друзям і їхнім дітям. Знайомте своїх дітей з тими, хто буде для них хорошим прикладом і допоможе їм ставити перед собою високу мету, щоб стати щасливим і успішним у житті.

Основні правила слухання

   Головним завданням батьків, вчителів, психологів є показати дитині, що її хочуть і можуть вислухати, почути її незадоволення, роздратованість, неприязнь. Уміння слухати – навичка, необхідна кожній людині. Адже мовчання й очікування своєї черги висловитися зовсім не означає вміння слухати, а тим більше чути.

  1. Говоріть із дитиною, повернувшись до неї обличчям. Очі мають бути на одному рівні. Якщо ви на зріст вищі за дитину – сядьте поруч.
  2. Уникайте запитань, використовуйте ствердну форму висловлювань.
  3. Тримайте паузу, даючи дитині час на обдумування.
  4. Помічайте емоції, які відчуває дитина.
  5. Говоріть, що розумієте її почуття.

Як почути свою дитину?

     Навчіться відчувати, що саме цікаво дитині, говоріть із нею про це.

Якщо дитина намагається про щось вам розповісти, ви бачите, що її щось турбує, тривожить, не поєднуйте «слухання» зі сторонніми справами: пранням, прасуванням, готуванням їжі, переглядом телепередачі. Намагайтесь хоча б 20 хвилин на день слухати дитину уважно.

Не закидайте дитину запитаннями, не влаштовуйте допиту.

Не розділяйте те, що говорить вам дитина, на важливе і неважливе.

Слухаючи дитину, будьте з нею на одній хвилі, постійно підтверджуйте свою уважність і зацікавленість знаками: кивайте головою, дивіться в очі, подавайте репліки, час від часу повторюйте те, що вона каже, тільки іншими словами. Цей прийом називається віддзеркалюванням. Якщо правильно його застосовувати, дитина побачить, що ви її чуєте і розумієте.

Застосовуйте прийом «активного слухання»: використовуйте ствердну форму висловлювань, тримайте паузу, даючи дитині час на обдумування, помічайте емоції, які відчуває дитина, говоріть, що розумієте її відчуття.

Поради батькам

  • Спілкуючись із підлітком, пам’ятайте: ваша розмова має бути діалогом.
  • Наберіться терпіння, не перебивайте, не «тягніть» із нього слова, не закінчуйте за нього речення.
  • Спілкування з підлітком нагадує підтримання спортивної форми: воно потребує постійної практики.
  • Спілкуючись із підлітком, поверніться до нього обличчям, дивіться в очі.
  • Ви роздратовані. Охолоньте, перш ніж розпочнете розмову
  • Ставте тільки обдумані запитання.
  • Обов’язково розказуйте підлітку про себе, про свої справи, проблеми.
  • Не заважайте підлітку відчувати те, що він відчуває. Навіть якщо вам не зрозуміло, чому він такий засмучений, не намагайтеся заспокоїти його.
  • Намагайтеся під час серйозних розмов із підлітком не виправляти його вимову, граматику і лексику. Дійдіть до суті того, про що він говорить.
  • Якщо до вас звертаються: «Мамо (тату), знаєш що?», сядьте зручніше і запитайте: «Що?»

Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей

Батьки у взаєминах зі своїми дітьми мають зменшувати хворобливість їхніх переживань з приводу невдач, допомогти їм емоційно долати ситуації, пов’язані зі шкільними оцінками. Похвала їм необхідна, але треба вказати на помилки, неточності.

Як ставитися до шкільної оцінки в сім’ї? Як зробити так, щоб ваше ставлення позитивно впливало на вашу дитину, а не ще більше її пригнічувало?

Правило 1: заспокойтеся. Сконцентруйте свою увагу на диханні: один… два… десять… відчуйте спокій, рівновагу. Згадайте про свої колишні «успіхи». «Постійте в черевиках» своєї рідненької дитини. А ось тепер можна починати розмову, а може… тільки послухати дитину, співчуваючи її бідам, а може… допомогти розібратися у складній теоремі, а може… Пам’ятайте, що спілкуватися в люті, роздратуванні – все одно, що включити в автомобілі «газ» і натиснути гальма.

Правило 2: не поспішайте. Старий, педагогічний одвічний гріх. Ми очікуємо від дитини всього і негайно. Ми вимагаємо негайних успіхів, іноді не отримуємо їх, але при цьому не уявляємо, як нашкодили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми примушуємо її – вона вчиться, але стає зубрилкою і ненавидить учіння, школу, а може й… вас.

Правило 3: безумовна любов. Ви любите свою дитину не зважаючи на її успіхи в школі. Вона відчуває вашу любов, і це допомагає їй бути впевненою у собі і долати невдачі. А як же ставитися до невдач?. . . Вона вас засмучує і… все.

Правило 4: не бийте лежачого. Двійка, а для когось і четвірка – достатнє покарання, тому й не доцільно карати за одні й ті ж самі помилки. Дитина очікує від батьків не докорів, а спокійної допомоги.

Правило 5: щоб позбавити дитину недоліків, намагайтеся вибирати один – той, якого ви хочете позбутися найбільше, і говоріть тільки про нього.

Правило 6: вибирайте найголовніше, порадьтеся з дитиною, почніть з ліквідації найзначущіших для самої дитини шкільних труднощів. Але якщо вас обох турбує, наприклад, швидкість читання, не вимагайте одночасно й виразності, й переказу.

Правило 7: - головне: хваліть – виконавця, критикуйте – виконання. Людина схильна сприймати будь-яку оцінку глобально, вважати, що оцінюють всю її особистість. У ваших силах допомогти відокремити оцінку її особистості від оцінки її роботи.

Правило 8: - найважче: оцінка має порівнювати сьогоднішні успіхи дитини з її особистими вчорашніми, а не тільки з державними нормами оцінювання та не успіхами сусіднього Івана.

Правило 9: не скупіться на похвалу, будуючи стосунки зі своєю дитиною, не орієнтуйтеся тільки на шкільні оцінки. Нема такого двієчника, котрого нема за що похвалити.

Правило 10: означає в морі помилок острівок успіху, на якому зможе триматися, вкорінюватися дитяча віра в себе та в успіх навчальних старань. Оцінювати дитячу працю потрібно індивідуально, тактовно. Саме за такої умови в дитини не виникне ні ілюзії повного успіху, ні відчуття цілковитої невдачі.

Правило11: ставте перед дитиною найбільш конкретні та реальні завдання, й вона спробує їх виконати. Не спокушайте дитину метою, якої не можливо досягти.

Правило 12: не рвіть останньої нитки. Досить часто дорослі вимагають: щоб зайнятися улюбленою справою, дитина повинна виправити свою успішність у навчанні. В ряді випадків така заборона має стимулюючий характер і справді спонукає дитину до навчання. Але найчастіше так буває, коли справи з навчанням не дуже запущені і до нього ще не втрачено інтересу. Якщо ж його вже нема, а в дитини є хобі, галузь живого інтересу, то її треба не забороняти, а всіляко підтримувати, бо це та ниточка, за яку можна витягнути дитину до активного життя в навчанні.

Для того щоб правила були ефективними, необхідно їх об’єднати: дитина має бути не об’єктом, а співучасником своєї оцінки. Її слід самостійно навчити оцінювати свої досягнення. вміння себе оцінювати є необхідним компонентом уміння вчитися – головного засобу подолання труднощів у навчанні.

Десять заповідей для мами і тата майбутнього першокласника

Починайте «забувати» про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу дома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: «Який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд».

• Визначте загальні інтереси. Це можуть бути пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).

• Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той й на інший продукт).

• Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: «Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему».

• Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

• Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього сподобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що вам це цікаво.

• Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не згасне.

• Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачачи світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.

• Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: «Обов’язково вийде, тільки потрібно ще раз спробувати». Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.

• Не будуй те ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання,

але й навчити її обходитися без нашої допомоги?

Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною.     Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.

Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.

Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.

Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався...»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Шановні батьки!

Пропонуємо вам декілька порад щодо організації навчання та відпочинку дітей під час карантину:

  • Ранок нехай починається як зазвичай у робочі дні. Організуйте сніданок, вранішні гігієнічні процедури, ранкову гімнастику. Це дисциплінує дитину і вас.
  • Плануйте день разом із дітьми. Розподіляйте час таким чином, щоб робота (читання, виконання завдань і вправ) та відпочинок були в співвідношенні 40 хв. занять /20хв. відпочинку. Обов'язково слідкуйте, щоб діти не залишалися надовго без активного відпочинку.
  • Учіть дітей плануванню: на аркуші паперу записуйте обов'язкові справи, які треба виконати, а також розробіть спеціальну систему заохочення. Нехай діти пишаються своїми виконаними справами.
  • Слідкуйте за графіком освітнього процесу, не допускайте відставання, адже надолужити прогаяне буде важче.
  • Допоможіть вашій дитині, якщо у неї щось не виходить, підтримайте.
  • Хваліть дітей за виконану роботу. Діти завжди націлені на конкретний результат.
  • Провітрюйте кімнату, створіть умови для активного руху: нехай діти рухаються під музику, танцюють, роблять гімнастичні вправи, дихальну гімнастику.
  • Дозволяйте у визначений час спілкування онлайн. Лист або дзвінок другу та вчителю стане в нагоді. Приємне спілкування й корисна порада допоможуть вирішити будь-яке завдання.
  • Пам'ятайте, що вчителі завжди готові поспілкуватися з вами та вашими дітьми в різний спосіб, надати консультацію чи практичну допомогу.
  • Звертайте увагу на домашні завдання як навчальний інструмент до самостійності, а не покарання.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ, ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ВИКОНАННЯ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ.

Ось кілька порад, які допоможуть найбільш ефективно справитися з домашнім завданням у короткий час.

1. Прийшовши зі школи, дитині не варто приступати відразу ж до домашніх завдань. Лише пообідавши і відпочивши 1-1,5 години, можна взятися за науку.

2. Краще почати роботу з легкого, з того, що у дитини виходить швидше, а потім вже беріться за складне завдання. А інакше, взявшись за трудомістку роботу, на яку, як правило, йде багато часу, дитина швидко втратить працездатність і час.

3. Дайте можливість дитині під час занять трохи відпочити. Робіть 10 хвилинні перерви для відпочинку через 20-30 хвилин напруженої роботи. Під час перерви можна злегка підкріпитися фруктами, випити кисіль або сік. Включите улюблену музику, і нехай ваша дитина просто трохи порухається.

4. Учням старших класів перерив допускається через 40-45 хвилин роботи. Виконання відразу всього завдання без перерви не призведе до потрібного ефекту. 45 хвилин - це той час, який доросла людина здатна використовувати для напруженої роботи, не відволікаючись.

5. Підказуйте дитині, як правильно спланувати час для виконання завдань, за що в першу чергу слід взятися. І так поступово ваша дитина буде все рідше вдаватися до допомоги дорослих і почне привчати себе до самостійності.

6. Важливо пояснити дитині, що вона завжди може розраховувати на вашу допомогу, і, якщо знадобиться ваша підтримка, ви в будь-який момент зможете залишити свої домашні турботи і допомогти йому в навчанні.

7. Дитині потрібно обов'язково мати своє певне місце для занять. Якщо немає можливості користуватися цілою кімнатою, то тоді підійде і її частина. Головне - ізолювати цей куточок і облаштувати зручними меблями, які б підходили по зрісту дитини. Кухня не є тим місцем, де вашій дитині зручно буде робити уроки, якщо до того ж у цей момент ви будете займатися приготуванням вечері і переглядом телевізора. Такою «участю» можна тільки нашкодити дитині, тому що буде відволікатися його увага.

8. Освітлення організовуйте ліворуч, а якщо дитина лівша, то - праворуч. Вимкніть телевізор і комп'ютер - цей головний «помічник» у відволіканні уваги.

9. Формуйте звичку доводити розпочату справу до кінця, навіть якщо доведеться чимось жертвувати

10. Хваліть дитину за своєчасно та якісно виконане домашнє завдання

11. У старшокласників, як правило, навчального навантаження стає більше, а час на її виконання скорочується за рахунок комп'ютера і перегляду телевізора. Тому необхідно настояти на виконанні домашнього завдання в першу чергу. А потім тільки розваги та інші справи. Вимкніть телевізор та комп’ютер - цей головний «помічник» у відволіканні уваги.

Тож будьте гарним прикладом для вашої дитини  і допоможіть їй!

Comments:
Only authorized users can leave comments.